База у Джибуті – перший форпост Китаю на «Шовковому шляху»?

10.08.2017
0 коментарів

1 серпня 2017 року, у день святкування 90-річчя з моменту створення Народно-визвольної армії Китаю (НВАК), Китай оголосив про формальне відкриття своєї першої військової бази за межами країни - у Джибуті, що розміщується на африканському березі стратегічно важливої Баб-ель-Мандебської протоки, яка сполучає Червоне море та Аравійську затоку. Зазначимо, що у цій самій невеличкій країні свої військові об’єкти мають також США, Японія та Франція. Адже через цей регіон проходить транзит мільйонів тонн нафти з Близького сходу, а товари з Азії прямують до Європи.

Невідому кількість військових (але ймовірно їх на базі буде розміщено кілька сотень) доставлено на базу двома військовими кораблями з Китаю, через Індійський океан ще у липні. Договір укладений між Китаєм та Джибуті передбачає оренду землі під військові та логістичні об’єкти на 10 років.

Африканський шовковий шлях

Китай вже давно проявляв увагу до цього регіону, адже ще у 2008 році він приєднався до міжнародної місії з протидії сомалійським піратам в районі Африканського рогу. Але тоді китайські військові кораблі лише проводили торгові судна у небезпечних водах вздовж узбережжя Сомалі. Окрім того, як кажуть у Пекіні, Китаю потрібна така база для підтримки своїх миротворців у складі військ ООН в Південному Судані та Малі.

Тепер, як зазначають китайські ЗМІ, китайська армія вперше буде мати свою базу підтримки для військово-морських сил та гуманітарних операцій. Увага саме до Африки не випадкова, адже саме тут вже перебуває понад 1 млн. китайських громадян, які залучені у багатьох проектах, які здійснюються на кошти Китаю, чи з китайськими інвестиціями. Китай інвестував у Джибуті $500 млн, побудувавши залізницю у столицю сусідньої Ефіопії. В країні реалізується ще 14 проектів, на які Китай пообіцяв ще $9,5 млрд.

Та все ж таки, важливість бази у Джибуті не обмежується лише названими вище факторами та завданнями. Китай, вважають західні експерти, вперше вдається до проекції своєї військової потуги на регіон, який попри віддаленість, є зоною інтересів Пекіну. Це дуже суттєвий відхід від традиційної військової доктрини Китаю, який десятиліттями проголошував головним завданням – оборону кордонів країни. Натомість, останніми роками Китай постійно наголошує (і робить для цього багато практичних кроків), що його флот повинен мати можливості діяти у світовому океані, далеко від китайських берегів.

Натомість, у китайської бази в Джибуті напевно буде ще одна важлива роль. Це буде місце входу для Китаю в Африку, або місце, де поєднуються «Морський шовковий шлях» з комунікаціями, які будуть прокладатися Китаєм у інші країни, вглиб континенту. Так, вже цього року, за допомогою фінансування з Китаю, буде завершено будівництво морського порту Дорале в Джибуті, який дозволить Китаю вже по існуючій залізниці доправляти корисні природні ресурси з Ефіопії. У перспективі Китай хоче з’єднати ефіопську залізницю з мережею залізниць у сусідній Кенії, що відкриє йому вихід на Південний Судан, Уганду, Руанду та Бурунді. В травні 2017 року, під час Форуму високого рівня «Поясу і шляху» у Пекіні з цією метою була погоджена кредитна лінія Китаю для Кенії на $3,6 млрд. на будівництво залізниці між столицею Найробі та містом Кісуму на заході країни. Отже, Китай поєднає одразу кілька країн Центральної Африки з портом Момбаса, що вірогідно також має всі перспективи в недалекому майбутньому стати центром китайської уваги, чи як кажуть в Китаї, однією з «перлин» на «Морському Шовковому шляху».

Додамо, що найбільш амбіційним проектом Китаю в Африці залишається ідея будівництва транс-африканської залізниці довжиною майже 1900 км через Танзанію та Замбію до Анголи (де залізниця вже є), яка поєднає два береги континенту між портами Лобіту на Атлантичному океані та Дар-Ес-Саламом на березі Індійського океану. Деякі китайські ЗМІ цей проект вже називали «другим» або «африканським економічним поясом Шовкового шляху», адже йдеться про розбудову тих самих проектів, що їх Китай пропонує вздовж «Економічного поясу Шовкового шляху» на іншому континенті - в Євразії.  

Але, напевно, умови Африки вимагають від Китаю й певної корекції підходів Пекіну, зокрема в питаннях реалізації і безпеки майбутніх проектів. Чи означатиме відкриття бази у Джибуті те, що Китай вирішив взяти на себе відповідальність не лише за часткове фінансування, будівництво, але й за охорону та забезпечення безпеки на маршрутах проектів «Поясу і шляху». Так, у намібійській пресі торік повідомлялося, що Китай веде перемовини одразу з кількома країнами Африки та Арабського Сходу (Джибуті, Намібією, Єменом, Оманом, Кенією, Танзанією, Мозамбіком та Мадагаскаром й інш.) про заснування 18 військових баз для розміщення флоту. Китайці розкритикували цю статтю, і назвали такою, «що не має підстав». Проте, пройшло менше року і база в Джибуті вже існує. Чи вона залишиться єдиним прикладом, чи стане новим трендом в безпековій політиці Китаю – покаже майбутнє. Натомість, не варто бити на сполох, адже Сполучені Штати мають сотні баз по цілому світу, на деяких з них розміщена ядерна зброя, а отже говорити, що Пекін базою у Джибуті кидає виклик Вашингтону – це перебільшення. Інше питання, чи може бути саме такий спосіб проекції військової сили Китаю назовні, достатнім засобом для забезпечення безпеки об’єктів «Шовкового шляху».   

Якщо у Джибуті – країні, де більша частина мільйонного населення живе у бідності – створити військову базу досить легко, то виконання цього завдання у Євразії, зараз виглядає вкрай складним.

Безпековий вимір «Економічного поясу Шовкового шляху»

Може здатися дивним, на перший погляд, проте питанням безпеки проектів та маршрутів ЕПШШ, приділяється менше уваги поряд з публікаціями про економічний та політичний вимір китайської ініціативи, і вони не обговорюються широко. Лише деякі спеціалісти присвятили цьому питанню свої дослідження. У китайських джерелах дуже мало говорять про те, яким чином Пекін забезпечуватиме безпеку своїх проектів. Переважно йдеться про те, що країни-учасники ініціативи «Поясу і шляху» беруть на себе завдання забезпечувати безпеку проектів, які реалізують з Китаєм. Інша досить поширена ідея, що основні маршрути в рамках реалізації ініціативи «Одного поясу, одного шляху» оминуть «гарячі точки» та зони конфліктів. Ініціатива «Одного поясу, одного шляху» буде реалізовуватися в досить «комфортних» політичних та безпекових  умовах, а отже не потребуватиме суттєвих «інвестицій» у захист та безпеку проектів, які реалізуються. Вочевидь, це хибна позиція.

Тим не менше, безпекова та політична ситуація на Євразійському континенті, мінливість існуючих відносин між країнами, нестабільність політичних режимів, давні конфлікти, що тепер набули ознак активізації, а також нетрадиційні загрози – як, наприклад, тероризм, створюють для проектів ініціативи «Одного поясу, одного шляху» багато загроз та викликів. Виглядає так, що Китай самотужки не може впоратися з комплексними викликами. Вже зараз деякі проекти «Поясу та шляху» стоять на паузі, або ж реалізуються з великими труднощами через непорозуміння між державами. Яскравим прикладом є фактичне «випадіння» з проектів ініціативи найбільшого китайського сусіда – Індії. Делі не задоволений тим, що проект транспортного коридору з Китаю через Пакистан здійснюється у штаті Кашмір, через приналежність якого давно існує територіальна суперечка між Індією та Пакистаном, яка може в будь-який момент спалахнути у новий конфлікт. 

Цікаво, що саме на будівництві об’єктів китайсько-пакистанського транспортного коридору торік були помічені представники приватних китайських охоронних компаній. Ці компанії так само, як і всі інші прагнуть здобути свою частину зиску від багатомільярдних інвестицій у проекти «Шовкового шляху». Державні компанії Китаю, що задіяні у виконанні проектів «Поясу і шляху» вочевидь надаватимуть перевагу китайським охоронним фірмам. Як зазначає керуючий менеджер однієї з таких компаній під назвою “Chinese Overseas Security Group” на прізвище Цзян: «Проект «Поясу і шляху» може стати справою цілого нашого життя». Представники цієї фірми вже працюють на китайських об’єктах, які будуються в рамках ініціативи «Поясу і шляху» у Пакистані, Туреччині, Мозамбіку, Камбоджі, Малайзії та Таїланді. Пан Цзян вважає, що по мірі розгортання проектів «Шовкового шляху» присутність китайських компаній буде поширена на 50-60 країн. Проте до нині, за китайськими законами, китайські громадяни не можуть безпосередньо перебувати за кордоном, в якості приватних охоронців і носити зброю. Отже, “Chinese Overseas Security Group” переважно працює з місцевим персоналом, який лише проходить необхідну підготовку у китайських експертів. Однак використання приватних компаній на об’єктах «Шовкового шляху» розглядається, як досить ймовірний. Китай сам має досить багато колишніх військових, які б залюбки влилися в багатотисячну «армію охорони» «Шовкового шляху», якби Китай змінив власні закони, та поставив чітко це питання перед партнерами.

Про те, що такий варіант вирішення проблеми безпеки об’єктів «Шовкового шляху» цілком ймовірний, можна судити з того, що відомі міжнародні охоронні та безпекові компанії потягнулися до Китаю з надією, що їх досвід та можливості також стануть у пригоді китайському керівництву. Так, Ерік Прінс - один з засновників всесвітньо відомої компанії Blackwater (яка зокрема відома своєю роботою в Іраку та Афганістані разом з армією США) – від грудня минулого року створив нову компанію в Гонконзі, з надією заробити на послугах для ОПОШ. Він також планує відкрити офіси своєї фірми у провінції Юньнань та Сіньцзян, Уйгурському автономного району, щоб бути присутнім у регіонах, через які проходять коридори ОПОШ. Один з експертів ринку охоронних послуг КНР, Майкл Хампрейз з Шанхаю вважає, що десь третина роботи, яку виконують охоронні фірми, вже так чи інакше пов’язана з реалізацією проектів ініціативи «Поясу і шляху». Вочевидь, що надалі увага приватних охоронних структур до ОПОШ лише зростатиме.

Але досі не відомо чи політичне керівництво Китаю готове віддати питання безпеки вздовж «Шовкового шляху» на відкуп приватним компаніям. Самі китайці визнають, що загрози з якими стикаються китайські робітники за кордоном дуже різноманітні. І якщо в Африці, наприклад, зазвичай це пограбування китайських робітників, то в Азії траплялися й вбивства, і викрадення. Останній такий випадок стався 24 травня 2017 року, коли два китайських вчителя були викрадені, а потім вбиті у пакистанській провінції Белуджистан. Відповідальність за цей акт взяли на себе бойовики «Ісламської держави». Після цього інциденту влада Пакистану заявила, що пришвидшить роботу по створенню спеціального армійського корпусу чисельністю 15 тисяч осіб, завданням якого буде саме охорона Китайсько-пакистанського транспортного коридору та громадян КНР, які працюють над його спорудженням.

Також варто згадати про прийнятий у 2015 році закон КНР про боротьбу з тероризмом, який визначає боротьбу з тероризмом, як стратегію державної безпеки. Цим законом, зокрема, вперше передбачена можливість для китайських військових проводити антитерористичні операції за межами КНР.

Загалом, за офіційною китайською статистикою, в період 2010-2015 рр. сталося 350 інцидентів спрямованих проти громадян КНР, що перебували за кордоном. Ці цифри дуже складно трансформувати в конкретні контракти з компаніями, що надають послуги з безпеки, або вимагати від держав-учасників ініціативи «Поясу і шляху» значних зусиль по забезпеченню безпеки китайських об’єктів, на кшталт того, що робить Пакистан. Також не в кожному випадку Китай буде готовий відрядити свої війська за кордон, щоб переслідувати та знищувати терористів.

Головною точкою нестабільності у регіоні Азії залишається Афганістан, де попри зусилля іноземних держав і присутність військового контингенту не вдалося викорінити терористичні організації, які поширюють свій вплив на сусідні країни, зокрема й ті, що приймають участь у реалізації проектів «Поясу і шляху».  

Новим загрозливим фактором може стати поширення впливів Ісламської держави з Близького Сходу та Півночі Африки на Центральну Азію та Кавказ. Складною залишається ситуація й у зоні Сирійського конфлікту. Дестабілізуючим фактором залишається й агресивна поведінка Росії на пострадянському просторі, щодо сусідів – насамперед Грузії та України. Отже, Китаю потрібно шукати комплексних підходів до вирішення безпекових проблем та створення безпечного середовища для реалізації проектів ініціативи «Поясу і шляху».   

З точки зору російських та китайських експертів, найбільш придатною для вирішення безпекових питань, які виникають у процесі реалізації ініціативи «Один пояс, один шлях» є створена у квітні 1996 року Шанхайська організація співробітництва (ШОС), яка складалася з КНР, Російської Федерації, чотирьох країн Центральної Азії. Від червня 2017 року до неї приєдналися Індія та Пакистан, а з чотирьох країн спостерігачів Іран, ймовірно, стане повноправним членом наступного року.     

Ще 2014 року на саміті ШОС у Бешкеку китайський лідер Сі Цзіньпін вперше дав зрозуміти, що розглядає цю організацію, як структурний елемент для реалізації ініціативи «Поясу і шляху», зокрема й у безпековій площині. Під час візиту до Казахстану у 2014 році прем’єр Держради КНР Лі Кецян виступив з ідеєю що саме ШОС має стати захисником Євразії. Детальніше останній аспект розглядався під час саміту ШОС в Уфі 2015 року, де всі країни-учасники підтримали китайську ініціативу «Один пояс, один шлях». А китайський керівник Сі Цзіньпін закликав «посилити дієздатність і створити міцну захисну стіну задля безпеки». Пріоритетом для ШОС визначені боротьба з тероризмом та зусилля всіх країн-членів щодо стабілізації ситуації в Афганістані.

Отже, на прикладі ШОС маємо й інший підхід, де Китай виступає як центр формування безпекового простору, що частково співпадає з районами, де проляжуть чи вже існують основні коридори ініціативи «Одного поясу, одного шляху». Наразі в рамках ШОС ще мало зроблено на практиці, якщо не враховувати домовленість про проведення постійних антитерористичних навчань країн-членів. Наразі ідеї про створення спільного центру по координації безпекових зусиль між країнами та військовими ШОС залишаються  лише ідеями. 

Отже, досі Китай та його ключові партнери поки не віднайшли дієвого механізму для гарантування  безпеки проектів в рамках ініціативи «Поясу і шляху». Можна припустити, що Китай справді сповідує таку ідеологію, що Шовковий шлях – морський та на суходолі – оминатиме зони конфліктів  та держави, які характеризуються нестабільністю. Тому можна припустити, що обираючи для співпраці лише ті країни, які здатні самостійно забезпечувати безпеку проектів в рамках ініціативи «Один пояс, один шлях», Пекін буде перекладати виконання безпекових проектів на країни партнери, або в крайньому разі створювати спільні приватні охоронні структури. 

Проте такий підхід не зможе забезпечити довготривалого та безпроблемного розвитку проектів в рамках китайської ініціативи, й виглядає, як пасивна відповідь Китаю на виклики, які йому кидає сучасний світ.

Натомість, створення повноцінної військової бази в Джибуті, може стати свідченням про перехід Китаю, до більш активної політики у царині безпеки в глобальному вимірі, до чого його спонукає глобальний характер ініціативи «Один пояс, один шлях». 

 

Центр сучасного Китаю "ТЯНЬСЯ ЛІНК"